шморгоблог

4 покоління - вірш про життя, таке як воно є на справді

старість

білим снігом закінчується сірий, похмурий день,

і щось в серці так йокає марно,

все життя пропливає в бескінченному очікуванні чогось,

а ти живеш, і навіть не знаєш, на що чекаєш.

зрілість

голод навіює дивні, невинні думки,

філосовія буденності - мій творчий порив,

я пливу як той корабель по нескінченно беззмістовному житті

а моя підсвідомість говорить мені що я щось пропустив.

усі до єдиного стадом ідуть по течії,

і її могутні русла вливають їх в паводок сірості,

я не думав, що стану колись одним з них,

та ще рано, не втратив я ще свої цінності.

юність

сірий колір похмурого дня перетворюється на білий,

і чисте повітря вечора сказало мені -

є ще надія, ти зможеш всього досягнути,

лиш потрібно тими думками жити,

з ними просипатися і з ними заснути...

дитинство

ранок настане, білий сніг ще не розтав,

ти проснешся, і зрозумієш, нічого не сталося,

встанеш - і пройдеш своєю дорогою, своїм життям,

бо у тебе усе лише тільки почалося.